Правила поведінки у ліцеї - "Гімназія ОЧАГ"

Концепція

Про нас

Що таке «ОЧАГ»? Звідки взялось це слово, відоме в нашому місті, перш за все, як назва гімназії?

З одного боку, - це абревіатура: «Общеобразовательная Частная Гимназия». З іншого – слово в його прямому значенні: щось тепле, об’єднує, що кидає відблиск на все, що стосується нашої школи.

Придумали цю назву батьки-засновники гімназії – Вадим Олександрович Левін та Євген Валентинович Медреш. Останній і залишився беззмінним директором і хранителем духу «ОЧАГа»   на всі роки його існування, яких на сьогодні нараховується 27. І цей дух –найголовніше для всіх мешканців гімназії.

Чим ми відрізняємось

На випускних вечорах школярі, визначаючи чим став для них ОЧАГ, нерідко говорять: ««ОЧАГ» – це свобода!» І не дивно, починаючи з 1992 року свобода визначає в гімназії усі аспекти життя.

У нас не прийнято репетувати на дітей. Учителям, яким такий підхід не причетний, як правило в «ОЧАГе» не затримуються. Та у нас не прийнято кричати і на вчителів. Ні директор, ні заступник робити цього не будуть. Атмосфера «можна все, що можливо, і не ущемляє інших людей» поширюється на всі рівні: від адміністрації до дітей.

-         Можна зателефонувати від секретаря? – Можна.

-         У мене голова болить. Можна мені у вас в учительській чаю попити? – Можна.

Це дуже, дуже сильно відрізняється від того, до чого звикли люди в інших школах. Усі люди: діти, батьки, вчителі. Чекайте за дверима, телефон не для дітей, батькам до дзвінка бути на вулиці. Багато дітей принижених, затиснених в інших школах, в «ОЧАГе» розквітають.

Іноді цей дух свободи не під силу витримати якійсь дитині. Це не означає, що свобода – не для всіх, це виникає, якщо у дитини механізми порушені попереднім неправильним вихованням. А іноді, цієї свободи не витримують батьки, не витримують і забирають із гімназії, мотивуючи своє рішення тим, що все тут занадто гарне, занадто м’яке, занадто далеке від жорстокості зовнішнього світу.

Вони не праві? Але в чомусь – то праві, звичайно.

Але ми в «ОЧАЗі» надаємо перевагу думати, що поки росток малий, його треба поливати, берегти і обгортати, а ось коли він зміцніє і виросте в міцне дерево, він сам витримає і бурі, і засухи, тому і розроблений у гімназії цілісний гуманітарний курс, розрахований на декілька років навчання і створення того самого «ростка» - особистості.

Чим ми пишаємося

Що ми одержуємо в результаті? Наприклад, наші діти читають. Така-так, загальної проблеми вчителів і батьків – «не читають, не хочуть, не можна примусити» - у нас, як правило, не виникає. Читають не всі і не все, але в основному – так. І твори самі пишуть, не із мережі качають.

Як це досягається? Особливими методами – педагогічними і людськими, які теж можна назвати педагогічними. Зацікавленість учителя  і всієї навчальної спільноти в кожній дитині, в особистій думці і висловлюваннях кожного учня – особистісному, обснованому, продуманому, приводить до того, що підлітки на кінець можуть засвідчити свою присутність у світі, сказати своє слово. І це слово може багато чого змінити.

Така робота «по-очаговськи» можлива тільки при свободі учителя. Звичайно, педагог готує урок за своїм планом, але цій план може змінюватись на ходу, в залежності від висловлювань дітей. Для цього учитель повинен не тільки чуйно реагувати на висловлювання, але й не боятися того рівня свободи який він сам же і задав, мати власну думку і про книгу і про тему обговорення і про життя взагалі. Учитель не лякається гострих запитань – він виносить їх на обговорення. Адже в добре вихованій навчальній спільноті завжди знайдуться цікаві опоненти.

Учителі звичайних шкіл нерідко нам заперечують: де брати час для оцих ваших обговорень? А ми відповідаємо: ці обговорення важливі для розуміння книг і бажання дітей читати книги і ніж просто виконання програми. Порушення можливі, важливі тільки, щоб вони були змістовними, а не розгільдяйськими.

Чим ми займаємось

У наші дні в нашій країні багато людей переважно вважають, що суспільство поділяється на два класи – олігархів і «сіру масу», від якої нічого не залежить. Можливо, наші учні не стануть олігархами, але ми точно знаємо, що вони ніколи не стануть вважати себе безправним юрбою.

Так що, хтось третій – ні олігархи, і не  юрба – у нашій країні є, можна назвати його звичайною людиною – звичайним інтелігентом. Саме його ми вирощуємо і виховуємо. «Ведь если вдуматься – говорить Євген Шварц, - люди заслуживают тщательного ухода». І наш учень теж його заслуговує.