Концепція
- Категория: Uncategorised
- Просмотров: 13606
Про нас
Що таке «ОЧАГ»? Звідки взялося це слово, відоме в нашому місті перш за все як назва гімназії?
З одного боку, це абревіатура: «Общеобразовательная Частная Гимназия». З іншого — слово в його прямому значенні: щось тепле, об’єднує, що кидає відблиск на все, що стосується нашої школи.
Назву придумали батьки-засновники гімназії – Вадим Олександрович Левін та Євген Валентинович Медреш. Останній і залишився беззмінним директором і хранителем духу «ОЧАГа» на всі роки його існування, яких на сьогодні нараховується 27. І цей дух — найголовніше для всіх мешканців гімназії.
Чим ми відрізняємося
На випускних вечорах школярі, визначаючи, чим став для них ОЧАГ, нерідко говорять: ««ОЧАГ» — це свобода!» І не дивно: починаючи з 1992 року, свобода визначає в гімназії всі аспекти життя.
У нас не прийнято репетувати на дітей. Учителям, яким такий підхід не властивий, зазвичай у «ОЧАГу» не затримуються. Та у нас не прийнято кричати і на вчителів. Ні директор, ні заступник цього робити не будуть. Атмосфера «можна все, що можливо, і не ущемляє інших людей» поширюється на всі рівні: від адміністрації до дітей.
Можна зателефонувати від секретаря? – Можна.
У мене голова болить. Можна мені у вас в учительській чаю попити? – Можна.
Це дуже сильно відрізняється від того, до чого звикли люди в інших школах: усі люди — діти, батьки, вчителі — чекали за дверима, телефон не для дітей, батькам до дзвінка бути на вулиці. Багато дітей, принижених та затиснених в інших школах, в «ОЧАГу» розквітають.
Іноді цей дух свободи не під силу витримати якійсь дитині. Це не означає, що свобода — не для всіх; виникає це, якщо у дитини порушені механізми попереднім неправильним вихованням. А іноді цієї свободи не витримують батьки, забирають дитину з гімназії, мотивуючи своє рішення тим, що все тут занадто гарне, занадто м’яке, занадто далеке від жорстокості зовнішнього світу.
Вони неправі? Але в чомусь — то праві, звичайно.
Ми в «ОЧАГу» надаємо перевагу думати, що поки росток малий, його треба поливати, берегти й обгортати. А коли він зміцніє і виросте в міцне дерево, він сам витримає і бурі, і засухи. Тому в гімназії розроблений цілісний гуманітарний курс, розрахований на декілька років навчання та створення того самого «ростка» — особистості.
Чим ми пишаємося
Що ми отримуємо в результаті? Наприклад, наші діти читають. Проблеми «не читають, не хочуть, не можна примусити» у нас, як правило, не виникає. Читають не всі і не все, але в основному — так. І твори самі пишуть, не з мережі скачують.
Як це досягається? Особливими методами — педагогічними та людськими, які теж можна назвати педагогічними. Зацікавленість учителя і всієї навчальної спільноти в кожній дитині, в особистій думці та висловлюваннях кожного учня — особистісно, обґрунтовано, продумано — приводить до того, що підлітки врешті можуть засвідчити свою присутність у світі, сказати своє слово. І це слово може багато чого змінити.
Така робота «по-очаговськи» можлива тільки при свободі учителя. Звичайно, педагог готує урок за своїм планом, але цей план може змінюватися на ходу, залежно від висловлювань дітей. Для цього учитель повинен не тільки чуйно реагувати на висловлювання, а й не боятися того рівня свободи, який він сам задав, мати власну думку про книгу, тему обговорення та життя взагалі. Учитель не лякається гострих запитань — він виносить їх на обговорення. Адже в добре вихованій навчальній спільноті завжди знайдуться цікаві опоненти.
Учителі звичайних шкіл нерідко заперечують: де брати час для таких обговорень? А ми відповідаємо: ці обговорення важливі для розуміння книг і бажання дітей читати, а не просто для виконання програми. Порушення можливі, важливе тільки, щоб вони були змістовними, а не розгильдяйськими.
Чим ми займаємося
Сьогодні багато людей у нашій країні вважають, що суспільство поділяється на два класи — олігархи і «сіра маса», від якої нічого не залежить. Можливо, наші учні не стануть олігархами, але ми точно знаємо, що вони ніколи не вважатимуть себе безправною юрбою.
Хтось третій — ні олігархи, ні юрба — у нашій країні є: можна назвати його звичайною людиною, звичайним інтелігентом. Саме його ми вирощуємо і виховуємо. «Ведь если вдуматься, — говорить Євген Шварц, — люди заслуговують на ретельний догляд». І наш учень теж його заслуговує.
