Традиції - Гимназия "Очаг"

Традиція - «День дублера»

«Хочеш бути вчителем?»
Таке питання ми якось задали учням гімназії ОЧАГ. Було це в далекому 1994 році. Діапазон відповідей від енергійного «Ні» до піднесеного «Так» та несміливого «Не знаю», «Треба спробувати» нас вразило більше. І ми стали пробувати... Так народився «День Дублера».
Відтоді кожний рік напередодні Дня вчителя в Гімназії відбувається наступне: уроки у всіх класах (від 1 до 11) проводять учителі-дублери, заміняється адміністрація. Уроки тривають 35 хвилин. Наприкінці дня – педагогічна рада, на котрій учителі-дублери  
діляться враженнями, спостереженнями.

   

Традиція – «Хелловін»
Проведення осіннього свята, умовно названого також, як і
День всіх святих – «Хелловін» - багаторічна традиція ОЧАГу.
І кожний рік воно проводиться під яким - небудь особливим знаком.

Скільки дивовижних типів перебуло за  роки в стінах гімназії! І персонажі російських народних казок, і дивовижних фігур «Аліси в країні чудес», і герої «Мастера і Маргарити», і яскраві образи із творів Миколи Васильовича Гоголя, і страхітливі містичні образи Едгара Алана По. 

 


Традиція - «Новорічна казка»

Новорічна очаговська казка – чарівний час. Чарівний тому, що на декілька годин актова зала перетворюється в справжній театр, на сцені якого можна побачити всіх: учнів, учителів, адміністрацію.

Час новорічної казки – це час повного «кайфу», час, коли в школі нема місця поганому настрою, час, коли кожний відчуває себе трішки майже актором. Це час, коли збуваються мрії!

 

У гімназії здійснені феєричні постановки казок Пушкіна, «Кошкин дом» С.Маршака, «Дяди Степы» С.Михалкова, «Конька-горбунка» П. Єршова, «Буратино» А. Толстого, «Федота-стрельца» Л. Філатова, К. Чуковського.

 

Традиція – «Косогори. Літня Олімпіада»

При цих словах радісно заб’ється серце кожної «людини ОЧАГа». Ні сніг, ні дощ, ні навіть зміна місця проведення олімпіади в сторону від насидженої за багато років галявини, не можуть заважати цій події.

Як завжди рано-рано вранці хитророзумний Валерій Леонідович влаштовував смугу перешкод.

Командам треба було пробиратися крізь хащі над прірвами, на ліанах, повзти грузькими місцями на животах, прокрадатись по вузьких тунелях, переправляти на ношах в безпечні місця ослаблених в дорозі героїв.

 І все це швидко-швидко-секунди вирішують усе! 

 

Традиція – «Походи»

 

Ранок. Кожний ранок в поході починається по-різному: один – бадьорим криком із сусіднього намету, друге – хриплим голосом над вухом. Після цього – сніданок і вічна фраза Валерія Леонідовича «Під рюкзак!». Вранці – спросоння, ліниво, але з оптимізмом. День. Ідемо, зупиняючись на невеликі привали. Світить сонце, і тепло, не дивлячись на те, що кінець жовтня. Хтось горланить пісні, хтось несе важкий рюкзак, і йому не до пісень, хтось фоткає все навкруги. Вдень – голосно, в тонусі, і всі разом. Вечір. Вечір – це круто, тому що вогнище й вечеря, тому що пісні й гітара, тому що луна і зірки, тому що затишно і тепло. Увечері – заморені, але з посмішкою. Похід. Тут усе по-справжньому, тут тобі завжди протягнуть руку, тут нема того, що заважає, тут усе – одне ціле. У поході, тримаючись за руки, разом і куди завгодно. 

 

 

Традиція – «Проведення Верблюжого чемпіонату по дир-диру».

Увесь січень й лютий гімназія на перервах пустіє. Зате із спортивної зали чується справжнє «ревіння арени»: грають в дир-дир. Уболівальники кричать, свистять, отримують м’ячем по голові,  шаленіють…Гравці б’ються, немов леви.